Літературний портрет Ліни Костенко

                                                         

Тема: Урок позакласного читання.

            Літературний портрет Ліни Костенко.

            «Я вибрала долю собі сама...»

Мета:  Допомогти учням усвідомити ідейно-художнє багатство, естетичність,

            філософічність поезій Ліни Костенко; розвивати усне зв’язне мовлення,

            образне, асоціативне мислення, уміння аналізувати ліричні твори,

             висловлювати власні враження та думки, виховувати кращі людські

             якості, любов до поезій, естетичний смак.

Тип уроку: урок – проблемний семінар

Обладнання: портрет Л.Костенко, мультимедійна дошка, записи класичної

               музики.

Епіграф:  - Я вибрала Долю собі сама.

                     І що зі мною не станеться

                     У мене жодних претензій нема

                       до Долі  - моєї обраниці.

                                                    Л.Костенко

- «Українській літературі поталанило, що є в ній постать, яка життям і творчістю утверджує благородство вищих мистецьких принципів».

                                                    В.Базилевський, літературознавець

                                                   ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

             Мотивація навчальної діяльності учнів.

                               Вступне слово вчителя.

          Хрущовська «відлига» кінця 50-х – початку  60-х років сприяла духовному оновленню життя суспільства. З’явилася   ціла плеяда чесних, талановитих письменників, поетів, художників, юристів, представників інших категорій інтелігенції , частини робітників  і селян, які прагнули демократизації, оновлення суспільного життя. Таким чином, зародився рух українських дисидентів-інакодумців, які відверто висловлювали свою позицію, вимагали від властей зміни політики.

          Сьогодні в Україні, яка відроджується і впевнено крокує шляхом демократизації, ми мусимо пам’ятати тих, хто в умовах тоталітаризму мав мужність відстоювати демократичні принципи.

  Учень

-         В. Мороз сказав про «шістдесятників»:

«То було молоде покоління, яке пішло в університети, яке могло уже думати про щось інше, а не тільки про елементарні умови існування… Це були найкращі люди в розумінні моральному. Вони відчували, що проповідувати те, у що не віриш, просто робити кар’єру, дивитись, як твій народ російщать, - це багно. Значить, у людей виникло природне бажання вирватись із багна.

    Вчитель.

             -До такий людей належить наша поетеса, якої у цьому році ми святкуємо 85-річчя – Ліна Костенко.

             Це велична жіноча постать, яка успадкувала найкращі риси українських жінок: патріотизм, щедрість, доброту, розум, любов до оточуючого світу і його представників. Саме ця мудра жінка буде нашою співбесідницею на сьогоднішньому уроці і допоможе нам вирішити надзвичайно важливі проблеми: що таке життя? В чому його сенс? Як не  розмінятися на дрібниці.

ІІ. Повідомлення теми, мети уроку.

ІІІ. Опрацювання навчального матеріалу.

  1.Мелодекламація поезії. (Звучить музика).

Стоїть у ружах золота колиска.

Блакитні вії хата підніма.

Світ незбагненний здалека і зблизька

Початок є. А слова ще нема.

Ще дивен дим, і хата ще казкова,

І ще ніяк нічого ще не звуть.

І хмари, не прив’язані до слова,

От просто так – пливуть собі пливуть.

Ще кожен пальчик сам собі Бетховен

Ще все на світі гарне і моє.

І світить сонце оком загадковим

Ще слів нема. Поезія вже є.

   Вчитель.

Як це може бути? – Ще слів нема. Поезія вже є. Із золотої чи просто залитої сонцем колиски дивиться у світ маленьке дитя – то майбутній поет, що здивує людство своїм сокровенним словом.

   2.Презентація творчою групою учнів життєвого і творчого шляху Л.Костенко     (12-15 слайдів).

   3.Поетичне кредо Ліни  Костенко. Аналіз поезій.

              Учениця читає поезію «Доля».

-У мене жодних претензій нема до Долі – моєї обранці – як ви розумієте ці слова?

-Чи наявні в цьому вірші елементи автобіографізму.

-Чому муза диктує поетам на вірші, а долю?

               Поезія «Життя іде  і все без коректур…»

-До якого жанру лірики належить ця поезія?

-Що найбільше хвилює ліричного героя?

-Який провідний образ вірша?

  Поезія  « Страшні слова  , коли вони мовчать…»

      Вчитель

Велика відповідальність митця перед людьми за свої слова, творіння, адже до нього прислухатися,йому вірять. Як важливо казати щось своє, неповторне, вагоме, яке б зачепило душу людини, підтримало її, розрадило.  

Ліна Костенко переконана : якщо ти справжній поет, то твоя поезія має бути «завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі». Хай буде велика праця душі, муки творчості, аби знайти оте єдине, неповторне слово, яке залишиться в пам’яті й у серцях людей.

           Поезія «Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану».

-Прошу висловити свої думки, що виникли у вас під час прослуховування поезії.

    Слово вчителя.

У Ліни Костенко слово – як живий людський орган – може боліти коли  зіткнеться зі словом мертвим, фальшивим «Поет природний, як  природа», - каже поетеса. І, мабуть, ця природність постійно навертає її до теми природи.

                Ансамбль дівчат виконують пісню на слова Л.Костенко,  муз.О.Богомолець «Осінній день».

На екрані одна за одною змінюються картини природи, лунає музика, учні по черзі читають поезії:

   -«Красива осінь вишиває клени…»

   -«Самі на себе дивляться ліси…»

   -«Шипшина важко віддає плоди…»

   Слово вчителя.

Кохання… Це дивне почуття. Воно приходить, коли у шаленому гомоні час, раптом зупиняється, коли терези почуттів виходять з рівноваги, коли життя освячується промінням невловимої радості, коли душа лине у світ Ромео і Джульєтти, Івана і Марічки.

Темі кохання присвячено багато віршів, пісень. У Ліни Костенко це вірші-квіти,без яких неможливо уявити її поезію, і вже не уявити українську літературу. Їх переписують від руки, вивчають напам’ять, кладуть на музику. Тут йдеться про шляхетні,  високі почуття, які треба мати щастя пережити. Не кожному дано. Не до кожного приходить справжнє кохання. Не завжди маємо достойний об’єкт для любові.

Ці проблеми Л.Костенко вирішує дуже оригінально. Наприклад, скільки вже сказано, що нерозривне кохання – нещасливе. А тим часом ця думка в корені хибна, бо закохана людина переживає час свого цвітіння, незалежно від того, чи її люблять, чи не відповідають на почуття.

   Звучить музика. Дівчина читає «Світлий сонет».

-Чому твір має таку назву?

-Чому дівчинці в сімнадцять пощастило?

-Що можете с казати про її коханого?

  Вчитель читає вірш «Я дуже вами відболіла».

-Якою є історія кохання ліричної героїні?

-Що лишилося закоханим після розлуки?

-Чи справді кохання застається з людиною на все життя?

    Лине класична музика, учні по черзі читають вірші:

-«І як тепер тебе забути?»

-«Осінній день березами почався»

-«Очима ти сказав мені: люблю»

-«Моя любове. Я перед тобою.»

-«Спини мене отямся і отям»

              Вчитель.

У віршах Ліни Костенко  про любов передано весь діапазон цього найвищого і найсвятішого людського почуття: від потаємного спалаху душі, виокремлення коханої людини з тисячі інших  людей, появи довір’я, до обранця, наснаги й вершини почуттів до розумного усвідомлення кохання як щастя і як випробування.

    4.Міні-проект (І група)

     Афористична скарбничка Ліни Костенко.

   Аналіз афоризмів. (На екрані висвітлюються вислови, учні чмитають та аналізують).

 -Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі.

-Поет природний, як природа, од фальші в нього слово заболить.

-Великий або дволикий. Середини тут нема.

 -В безсмертя також повні очі сліз.

 -Любов відкрити важче, ніж Америку.

 -Немає кращого гримера, ніж добросовісна брехня.

  -Люди, будьте взаємно красивими.

-Котрі з афоризмів вам найбільше припали до душі?

  5.Міні-проект (ІІ група).

Висловлювання письменників, літературознавців про Л.Костенко (на екрані).

«Критерії поетеси високі – вона вимагає від митця, а отже, і від себе, не лише щирості і викінченості , а й гаряче обстоює думку: право на існування має лише те, що потрібно сучасності».

                                                                          (В.Симоненко).

«Ліна Костенко – це мужність і зрілість сучасної української поезії, її безкомпромісність, непоступливість у принципах, доленосних питаннях,
небуденний талант у поєднанні з почуттям відповідальності перед минулим, сучасним і майбутнім – то могутня опора потужного дару». 

                                                                         (В.Неділько, літературознавець)

Ліна Костенко – поет, з явно вираженим нежіночим характером. Її творчість – своєрідна компенсація браку чоловічого начала, в поезії (Віктор Кичигін).

ІУ.Узагальнення вивченого  матеріалу.

І група – складає «Сенкан» - Ліна Костенко

ІІ група – складає «Асоціативний кущ»- Ліна Костенко

    У. Підведення підсумків. Оголошення результатів навчальної діяльності школярів.

       Заключне слово вчителя.

Біографія Л.Костенко – це боротьба за право бути собою, це , зрештою‚ перемога в тій довгій і виснажливій боротьбі. Як багато інших, вона протистояла потужній хвилі знущань, що дев’ятим валом котився нашою країною, змиваючи всіх інакомислячих. У роки застою вона пішла у внутрішню еміграцію. Понад півтора десятиліття не публікувалися її твори, а ім’я поетеси не згадувалося в жодних літературних оглядах і статтях. Офіційне літературне життя створювало враження нібито Л.Костенко немає і взагалі ніколи на світі не було. Лише в студентських гуртожитках і серед справжніх шанувальників літератури ходили по руках її вірші.

         Чиясь владна рука поховала їх за сімома замками. Мабуть, розраховувалася поховати в такий спосіб і саму поетесу. Наглядачі за літературою дуже боялися, що слово Ліни Костенко буде згубним для українців. Її слово мало на нас вплив надзвичайно великий.

               Є вірші – квіти.

                Вірші – дуби.

                Є іграшки – вірші.

                Є рани.

                Є повелителі і раби

                І вірші є – каторжани.

               Крізь мури в’язниць.

               По тернах лихоліть –

               Ідуть, ідуть

               По етапу століть…

Користуючись цією класифікацією, можна сказати, що вірші Ліни Костенко в шістдесятих і сімдесятих роках – це каторжани, які йшли до нас по тернах лихоліть. Вони виривалися з того вакууму німоти, яким була оточена поетеса, і приходили до нас.